Харків це друге за величиною місто України (з офіційним півторамільйонним населенням), але при цьому, він майже ніколи не потрапляє до списку значних туристичних центрів країни. Марно. Харків, можливо, і не перше, але й не друге місто країни (так полюбляють також казати у Дніпрі, де це може означати, що Дніпро вже давно навіть й і не третє).
Трохи загальної історичної інформації може пояснити подібний статус. Як відомо, Харків був першою столицею радянської України, і досить довго: з 1919 до 1934, а фактично - до війни. Власне завдяки цьому центр міста має зовсім не провінційний маштаб, три лінії метро (нагадаю, що у столичному Києві їх теж, поки що, всього три) та легендарну кількість вишів.
З архітектурної точки зору Харків, насамперед, цікавий своїм модерном, конструктивізмом та післявоєнним сталіансом. Тут мало церков, проте багато науково-дослідних інститутів. Тож, архітектура більш функціональна, стримана і не тяжіє до переобтяженістю деталями, як це буває у Києві, Одесі або Львові. Харків то місто фізиків, і аж ніяк не ліриків.
Почнемо, мабуть, з модерну, бо район, де я зупинився був насичений будинками саме цього стилю. До речі, трохи про готель. Не дивлячись на нетуристичність Харкова, у ньому є молодіжні хостели. Я ночував у "Старому Харкові". Це такий дуже невеликий хостел, місць, може на 10, але з дружнім персоналом, недорогий і у центрі - в районі Полтавського Шляху.
Так виглядала кімната:
а ось так, Полтавський Шлях:
З цієї вулиці, зазвичай, почанається знайомство з Харковом, бо вона поєднує залізничний вокзал
з центром міста. Звичайно ж, можна було спуститись у метро, і винирнути вже десь у самісінькому центрі, але так втрачається розуміння географіі і місто сприймається шматками навкого станцій метро, без цілісності. Тож я обрав довший, але цікавіший шлях - власне шлях Полтавський. Ця вулиця є одною з найстаріших в місті, і з'явилась вона ще наприкінці 17 ст., так так, саме як дорога на Полтаву. До речі, у 1919 році вона називалась Катеринославською, бо дорога на Полтаву, то заразом і дорога на Дніпро.
Одною з помітних домінант на початку вулиці є найстаріша у Харкові пожежна частина (споруда датується 1845 роком):
Далі досить видатна руїна: будинок 1910 року, що належав великій фірмі-виробнику резинових виробів (не знаю, що у ті часи входило у цю категорію) - російсько-американському товариству "Трикутник":
Американські інвестиції у Харкові були вже тоді. Йдемо далі, повз досить імпозантний будинок у класичному стилі (прискорюючи ходу перед прикладом сучасної, занадто функціональної, з дозволу сказати, архітектури):
Біля класичного будинку я звернув з Полтавського шляху, щоб подивитись район з менш парадної сторони, і не був розчарований:
Модернова віла. Я не втримався, щоб не зайти усередину, розкішний декор ґрат та дверей обіцяв щось цікаве і там:
І не помилився: розкішні модернові сходи
У Харкові є мечеть:
а також нобелівські лауреати:
а можливо і майбутні нобелівські лауреати (возилися поруч)?
Але повернемось до модерну. Далі починався район розкішних прикладів цього стилю:
колишній готель "Москва" ("Червона Москва"), арх. Покровський, 1913 р.:
Досить маштабний смугастий Благовіщенський собор (1901) тут же навпроти:
Ми перетинаємо річку Лопань, яка з одного й того ж мосту виглядає досить по-різному:
монументально і по-столичному сюди (парапети на реконструкціі):
і як річка-вонючка - сюди:
За рікою починається найстаріша частина міста - Харківська фортеця, з Покровським монастирем (1726) та монументальним Успенським собором (завершений у 1783). В монастир я не пішов, вже здалеку мене знеохотили його новодільні золоті бані та кислотного кольору стіни - результати попівського варварського ремонту, яким зараз спотворюються майже всі українські церкви, починаючи з Києво-Печерської лаври. Проте Успенський собор, в якому ще діє зал органної музики, який теж от-от попи викинуть звідти, виглядає досить шляхетно (в цьому ракурсі мене більше цікавила пара, ніж власне Собор):
у будинку праворуч є невелика книгарня з цікавими поштівками. Наприклад такою:
За Собором починається монументальний радянський Харків, про що говорить назва провулку та станції метро: Радянська. Провулок:
що виводить нас на велику площу - площу Конституціі:
Московський проспект:
Будинок Харківської міської ради. П'ятиповерхова споруда для міської думи стояла на цьому місці вже у 1886 р, потім у 31-32 році її реконструювали. Те, що ми бачимо зараз - результат післявоєнного відновлення та перебудови у 1947-54 рр. На кутовій вежі будинку видно герб УРСР:
Вигляд з Московського проспекту. У 50-ті радянським громадянам Харків мав здаватись містом хмарочосів. І це ще не найвищі будівлі.
Палац Праці (як і більшість будинків у центрі, повністю в об'єктив його захопити неможливо, хіба що з літака):
Тут починається площа Рози Люксембург, теж висока та монументальна.
Готель "Асторія" та колишній Купецький банк (1910-1913). Споруда у стилі північного модерну, один з авторів - відомий російський та шведський архітектор - Лідваль. Один його будинок зберігся і на Хрещатику у Києві. Будинок порядно зіпсований вивісками та кондиціонерами.
Повертаємось на пл. Конституції, яка на канонічних знімках виглядає так:
До речі, весь новий громадський транспорт Харкова має однаковий зеленик колір - як ось цей бус. Це стосується всіх нових великих автобусів і тролейбусів у місті.
Вже згадана станція метро "Радянська":
Ось така вона під землею (перепрошую за нечіткий знімок, фотографував швидко, щоб запобігти "приємної" зустрічі з тьотками, що стережуть метро. Не дивлячись на останні рішення партії, я не певен, що в Харківському метро можна фотографувати, можливо тьотки ще не в курсі, що можна):
Окреме слово про метро. Воно досить розгалужене, має три лінії, що перетинаються у центрі і утворюють три пересадочні вузли: за стандартною схемою, як у Києві або Празі. Інтер'єри не позбавлені оригінальності. Незвичними здалися переходи на станціях - дуже довгі. Нагадує Париж, де треба довго йти заплутаними коридорами, підніматись, спускатись, повертати, щоб потрапити з однієї станціі на іншу. Щось подібне і у Харкові. Потяги ходять не так часто, як у Києві, точно не кожні півтори хвилини. Проїзд коштує 2 гривні. Жетони можна придбати в автоматах. Вони більш прогресивні, ніж у Києві, бо приймають будь-які номінали, а не лише 2 та 10 гривень. Турнікети теж більш сучасні, ніж у столиці.
З незвичного. На станціі "Держпром", прямо у підземному вестибюлі стоять столи для гри у шахи, які активно використовуються місцевими пенсіонерами. На іншій станціі бачив макет проекту парку, що виставлений там для громадського обговорення.
Йдемо далі. Головна вулиця Харкова - вулиця Сумська. Вона не найширша і не найвища, але вона головна. По ній від площі Конституції ми рухаємось до головної мети будь-якого обізнаного туриста - до Держпрому.
Філія Національного банку у стилі флорентійського палаццо:
Проте Харківська опера не вирізняється елегантністю стилю - вона просто величезна, але аж ніяк не велична. В ній два зали і будували її 20 років - з 1970 до 1990:
Ну і як же ж без нього - фонтан дзеркарьний струмінь (1947 р) - навпроти Опери. Вважається одним із символів Харкова, хоча, особисто я не розумію, що в ньому особливого. Для пристойності - зфотографував:
Вище по Сумській ще одна площа - перед монументом Шевченка (1935 р):
Характерно, що у поруч з героями поем Шевченка (Катерина, гайдамаки, запорожці), у підніжжя монумента встановлені революціонери, шахтарі та колгоспники. Про них-то Кобзар хіба писав? Але монумент все одно гарний, не нагадує ті штамповані, що стоять у нас по усім містам, містечкам та селам. А червоноармійці та колгоспники - то щоб скульптора не розстріляли (див. рік побудови).
І нарешті з вулиці Сумської відкривається перспектива на найбільшу площу Європи (принаймні так всі кажуть) - площу Свободи:
цікаво, що площа майже повністью вимощена бруківкою, асфальт вкриває лише невеличку смугу, по якій рухається транспорт.
Як раз відбувалась якась репетиція, і тренер з матюгальником вигукував на всю площу щось у стилі Допи, у якого "текст якось по-дебільному написаний".
Фасади у стилі сталіансу закриті величезними рекламними плакатами - ще трохи грошей та прогресу, буде як на Таймс-сквер або на Пікаділі-серкус, де за рекламою фасадів не видно взагалі.
Площа виглядає порожньою.
Якби не Линін, що радить пити Кока-колу (нагадало фільм "Good Bye, Lenin"), то взагалі б жодної живої душі не було:
З боку Сумської на площу виходить Обласна адміністрація - приклад монументального стилю 50х років.
Колись на місці цього будинку була конструктивістська споруда і площа називалась іменем Дзержинського:
З протилежного вул Сумській краю, ансамбль площі формується спорудами Університету та Держпрому (російською Госпром, який зараз всі чомусь називають ГАЗпром. Очевидно це наслідки "газової війни" з Росією).
Трохи історії. Держпром (міністерство державної промисловості) збудовано між 1926 та 1928 роком. Це 13-поверхова споруда у стилі конструктивізм, що мала уособлювати здобутки молодої радянської держави. Очевидно здобутки були, бо будова вразила навіть західних гостей: Теодора Драйзера та Анрі Барбюса, що співчували більшовикам. Зараз Держпром внесено до попереднього списку ЮНЕСКО. До головного він не потрапив через склопакети - ними замінено усі автентичні віконні системи.
Вивіска на одному з під'їздів: тут можна прочитати все, що завгодно...
Переходи між корпусами на рівні 5 та 6го поверху:
Непарадний бік не менш маштабний:
Держпром при повному місяці (хтось ще працює навіть):
Так було у 20х роках:
По обидва боки від Держпрому знаходяться корпуси Харківського університету, не менш монументальні, але перебудовані після війни. За загальною ідеологією вони конструктивістські, але за декором - це вже сталіанс:
а було так (знову ці стильні прибиральники у кашкетах французьких поліцейських):
Наукова дискусія під колонами Університету:
І Університет на протилежному боці площі:
Нічний погляд на майдан Свободи:
Конструктивізм у Харкові не обмежується Держпромом, хоча це й і найяскравіший його приклад.
Менш маштабна, але, як на мене, не менш цікава споруда це колишній поштамт на площі перед вокзалом (арх. Мордвінов):
АТС (1930-32, арх Фролов):
На цьому моя подорож Харковом закінчувалась. Я був там лише один вікенд, і цього, очевидно, замало, щоб побачити все, що варто побачити (я так і не дійшов до Палацу залізничників - ще одного хрестоматійного прикладу конструктивізму). Але треба завжди щось залишати на наступний раз.
Загальне враження від міста: монументальність та інтелігентність. Можливо це через серпневий застій та відпустки, але Харквів здається спокійним та доглянутим містом. Ще склалося враження, що там менше магазинів та всіляких кафе та ресторанів у центрі, ніж у Києві, чи навіть у Дніпрі. Або я не знав, де треба шукати.
Невелика пригода чекала мене при від'їзді. На харківському вокзалі, не дивлячись на його чималий розмір та, знову ж таки, монументальність інтер'єрів:
не було жодного табло прибуття/відправлення потягів. Воно, здається, в принципі існує (ось та тумбочка у центрі), але воно не працює. Незважаючи на цей явний прорахунок, довідка бере гроші з пасажирів, які у паніці носяться по вокзалу у пошуках чи то табло, чи то свого потяга. Тож, за 3 гривні вам скажуть, що ваш потяг стоїть на такому-то пероні.
Як потім з'ясувалося, вже у вагоні, що табло є, і воно функціонує, але шукати його треба на ПЛОЩІ перед вокзалом!
На такий, трохи панічній ноті, бо я ледь не спізнився, я залишив Харків. Вже у Дніпрі, на одному з приміських вокзалів ми проїхали повз потяг, навантажений танками. Привіт із столиці танків, літаків, фізиків і просто велетнів!
Aucun commentaire:
Enregistrer un commentaire