Изоляция

День первый. До полудня еще можно было свободно выходить из дому, после - уже с рукописной бумажкой с адресом и целью вылазки. Еще недавно подобное трудно было себе даже представить, даже в самой смелой антиутопии. Сегодня - это новая реальность. Вопрос, который раньше задавали на государственной границе, и то не на любой, теперь могут задать прямо на пороге вашего дома: "цель вашего визита?". Опций всего пять: за едой и в аптеку, к доктору, по уходу за кем-то кому повезло еще меньше, пробежка или выгул собаки, ну или на работу, если удаленно уж никак не возможно. Пробежка пока кажется единственной лазейкой, позволяющей выйти на улицу просто так (но не забыв при этом "аттестацию на пробежку").
Еще позавчера, за сутки до объявления всеобщей изоляции, в Париже царила атмосфера сравнимая с Киевом после Чернобыля: все кто мог себе это позволить, старался уехать в провинцию, выхватывая баснословно дорогие последние билеты в тех немногих поездах, которые еще не отменили. Снять машину тоже уже было сложно. Город стремительно опустел. Как обычно в таких ситуациях, воздух был наполнен самыми невероятными слухами, но ясно было одно, что изоляция будет введена в ближайшие дни, если не часы. В ночь после объявления, но еще до ввода в действие изоляции, улицы были пустынны, даже в самых людных когда-то местах. Вирус стремительно разлетался по всей Франции.
День второй и последующие. В изоляции с коронавирусом (с высокой степенью вероятности)

Як французи президента обирали

"За кого ви голосували?" - це питання в день президентських виборів у Франції (за разом і днем народження Леніна) звучить найчастіше. Країна поділилася на правих та лівих, на саркозістів та антисаркозістів, на соціалістів та фашо і так далі. Так чи інакше, градус накалу дуже високий. Зустріч між тими, хто голосує за лівих, і тими, хто за правих або крайнє правих, може закінчитись сваркою або розлученням (в залежності від попередніх стосунків). Враховуючи те, що французи голосують за ідеологію і їхні вподобання не змінються з часом або зі зміною обличча лідера партії (або наявністю/відсутністю коси), сімейні або дружні стосунки між французами базуються на відповідності політичних поглядів.
Варто зазначити, що на відміну від України, за крайнє правих у Франції голосують пенсіонери та робочі, а за лівих - молодь на інтелігенція. За просто правих, або Саркозі, голосують чиновники і ті, хто добре пригрівся навколо. Саркозістів здебільшого зневажають. Голосування за крайнє правих взагалі вважається поганим тоном і ганебним явищем. Тож крайнє праві, зазвичай, про свої політичні погляди не розповідають. Пристойно голосувати за соціалістів (хоча це трохи банально), але найвищим класом є голосувати за лівий фронт, який включає і комуністів. Бути комуністом у Франції це кул.
Передвиборча компанія, як на мене, нецікава. Вона у багато чому схожа на українську, з усіма її ток-шоу на телебаченні, дебатами, мітінгами та зустрічами з виборцями на площах. Проте, у Франції все ж немає війни компроматів (саме тому і не так цікаво), проте є війна програм. Французи голосують здебільшого за програми, і в меньшій мірі за обличча. Динамізму додають крайнє ліві і крайнє праві. Французьких крайнє правих пам'ятають і в Україні - це славнозвісний Ле Пен, який ледь не став президентом у 2002. За 10 років не змінилось ім'я - як і раніше це Ле Пен, але змінилась стать - тепер це дочка того Ле Пена, що був у 2002 - Марін. Програма партії стала трохи м'якша, але в ній залишився пункт повиганяти всіх іноземців та припинити міграцію, вийти з Євросоюзу та зони Євро.
(далі буде)

ПРАГА-3

Мои первые десять визитов в Прагу ограничивались аэропортом, но в какой-то момент пересадки стали настолько длительными, что стало возможно отлучатся из аэропорта в город, в ожидании своего самолета. Первая такая вылазка не оставила особых впечатлений, тк отклониться от стандартных туристических маршрутов не удалось. Вообще туристов (или турья, как их "по-доброму" называют в России, или ту-ту - во Франции) слишком много в Праге и это мешает увидеть город. Но последний раз мне свезло: это было самое начало сентября, утро понедельника, моросил дождь, поэтому туристов было явно меньше обычного.

Из аэропорта в город можно доехать городским автобусом. По мере отдаления попадается все больше и больше признаков нашего общего социалистического прошлого: совковые комиблоки, неизменные красно-бежевые трамваи (но о них позже - пражский трамвай заслуживает особого рассказа), и вообще что-то неуловимое но такое знакомое в дорогах, тротуарах, ларьках и остановках.

Автобус прибывает на большую круглую площадь, застроенную домами с стиле сталианса - чешской его разновидности, поэтому особенно любопытной:

или вот такая классическая угловая сталинка по-чешски:

Далее нужно пересесть на метро. Пражское метро построено по классической советской схеме: три линии образующие пересадочный треугольник в центре (как в Киеве и Харькове). А вот система оплаты для нас непривычная - вместо турникетов с жетонами, которые дают по ногам тем, кто не платит, в Праге стоят простые стоечки, в которые нужно воткнуть билет, чтобы проштамповать время (билеты на час - поэтому важно время). Но если вы этого не сделаете - ничего не произойдет. Никаких преград на пути к поездам нет, и лишь возможность контроля уже в вагоне удерживает от бесплатного проезда. Такое доверие удивительно как после Украины, где турникет открыт, и закрывается лишь при попытке пройти не заплатив, так и после Франции, где турникет априори закрыт, и открывается лишь тем, кто уже заплатил. 

Станции не отличаются ни обилием и креативностью дизайна:

ни загруженностью:

Вагоны поездов тоже напоминают наши, только расцветка у них повеселей:

Ну и наконец  - ТРАМВАЙ! Пражский трамвай это часть стиля жизни и облика этого города. Система настолько развита, несмотря на наличие метро, что где бы вы ни были, рядом будет проходить трамвайная линия и трамваи по ней проносятся чуть не каждые 30 секунд. Модификаций вагонов в Праге великое множество, но преобладает все же классический, и такой привычный нам с детства, - красно-бежевый.

Или вот такие - в рекламе:

Нужно отметить, что несмотря на архаичность моделей, трамваи в очень хорошем состоянии и носятся по городу почти бесшумно, обгоняя машины и автобусы. По этому поводу я проникся завистью, ведь у нас такие же точно трамы разваливаются на ходу, ползая (или на жаргоне водителей - "гуциря") по волнообразным рельсам, высекая искры из-под колес, равно как и из-под пантографов. А ведь могло бы быть как в Праге...

Попадаются даже вот такие циклопы:

Кроме таких привычных метро и трамвая, в Праге есть и совсем непривычные виды транспорта: от ультрамодерна до антиквариата

и еще один пример антиквариата на дорогах:

Как я уже говорил, засилье туристов мешает понять Прагу и ее жителей. Но некоторые элементы все ж позволяют составить представление.

Вот, к примеру, афиши:

Пропаганда пакетиков для собачих какашек. Да-да, именно собаке будет стыдно, если вы не воспользуетесь таким пакетиком, с изображеним пса на унитазе с газетой:

Дальше просто понравившиеся места, которых нет на открытках или туристических путеводителях:

Лаконичный дом

Туристы меряют глубину Влтавы под Карловым мостом. Сейчас там мелко, но бывает и не так...

Бывает вот так: исторические максимумы наводнений, самый высокий относится к сентябрю 2002 года:

Прага венецианская:

Посольство Мальтийского Ордена - государство без территории: 

Ну и напоследок, для понимания пражского колорита - завтрак в кафе (каие-то Хани-Бани, так оно называлось) возле университета. Пражские студенты пьют пиво уже с утра. Видимо именно пивом, а не кофе, тут принято стимулировать интеллектуальную деятельность:

Харків: місто велетнів

Харків це друге за величиною місто України (з офіційним півторамільйонним населенням), але при цьому, він майже ніколи не потрапляє до списку значних туристичних центрів країни.  Марно. Харків, можливо, і не перше, але й не друге місто країни (так полюбляють також казати у Дніпрі, де це може означати, що Дніпро вже давно навіть й і не третє). 

Трохи загальної історичної інформації може пояснити подібний статус. Як відомо, Харків був першою столицею радянської України, і досить довго: з 1919 до 1934, а фактично - до війни. Власне завдяки цьому центр міста має зовсім не провінційний маштаб, три лінії метро (нагадаю, що у столичному Києві їх теж, поки що, всього три) та легендарну кількість вишів. 

З архітектурної точки зору Харків, насамперед, цікавий своїм модерном, конструктивізмом та післявоєнним сталіансом. Тут мало церков, проте багато науково-дослідних інститутів. Тож, архітектура більш функціональна, стримана і не тяжіє до переобтяженістю деталями, як це буває у Києві, Одесі або Львові. Харків то місто фізиків, і аж ніяк не ліриків.  

Почнемо, мабуть, з модерну, бо район, де я зупинився був насичений будинками саме цього стилю. До речі, трохи про готель. Не дивлячись на нетуристичність Харкова, у ньому є молодіжні хостели. Я ночував у "Старому Харкові". Це такий дуже невеликий хостел, місць, може на 10, але з дружнім персоналом, недорогий і у центрі - в районі Полтавського Шляху.

Так виглядала кімната:

 

а ось так, Полтавський Шлях:

З цієї вулиці, зазвичай, почанається знайомство з Харковом, бо вона поєднує залізничний вокзал

з центром міста. Звичайно ж, можна було спуститись у метро, і винирнути вже десь у самісінькому центрі, але так втрачається розуміння географіі і місто сприймається шматками навкого станцій метро, без цілісності. Тож я обрав довший, але цікавіший шлях - власне шлях Полтавський. Ця вулиця є одною з найстаріших в місті, і з'явилась вона ще наприкінці 17 ст., так так, саме як дорога на Полтаву. До речі, у 1919 році вона називалась Катеринославською, бо дорога на Полтаву, то заразом і дорога на Дніпро. 

Одною з помітних домінант на початку вулиці є найстаріша у Харкові пожежна частина (споруда датується 1845 роком):

Далі досить видатна руїна: будинок 1910 року, що належав великій фірмі-виробнику резинових виробів (не знаю, що у ті часи входило у цю категорію) - російсько-американському товариству "Трикутник":

Американські інвестиції у Харкові були вже тоді. Йдемо далі, повз досить імпозантний будинок у класичному стилі (прискорюючи ходу перед прикладом сучасної, занадто функціональної, з дозволу сказати, архітектури):

Біля класичного будинку я звернув з Полтавського шляху, щоб подивитись район з менш парадної сторони, і не був розчарований:

Модернова віла. Я не втримався, щоб не зайти усередину, розкішний декор ґрат та дверей обіцяв щось цікаве і там:

І не помилився: розкішні модернові сходи

з автентичним дореволюційним брудом на вікнах:

Віла, очевидно, була переобладнана після революції під комуналки. Сходи на горище вибиваються із загального стилю:

У Харкові є мечеть:

а також нобелівські лауреати:

а можливо і майбутні нобелівські лауреати (возилися поруч)?

Але повернемось до модерну. Далі починався район розкішних прикладів цього стилю:

колишній готель "Москва" ("Червона Москва"), арх. Покровський, 1913 р.:

Невідомо що:

І ще одне невідомо що, але у стилі функціонального модерну - це найголовніше:

колишня мануфактура Кулаковсьокго (1910):

з майолікою, імовірно, за ескізами Врубеля:

Досить маштабний смугастий Благовіщенський собор (1901) тут же навпроти:

Ми перетинаємо річку Лопань, яка з одного й того ж мосту виглядає досить по-різному:

монументально і по-столичному сюди (парапети на реконструкціі):

і як річка-вонючка - сюди:

За рікою починається найстаріша частина міста - Харківська фортеця, з Покровським монастирем (1726) та монументальним Успенським собором (завершений у 1783). В монастир я не пішов, вже здалеку мене знеохотили його новодільні золоті бані та кислотного кольору стіни -  результати попівського варварського ремонту, яким зараз спотворюються майже всі українські церкви, починаючи з Києво-Печерської лаври. Проте Успенський собор, в якому ще діє зал органної музики, який теж от-от попи викинуть звідти, виглядає досить шляхетно (в цьому ракурсі мене більше цікавила пара, ніж власне Собор):

у будинку праворуч є невелика книгарня з цікавими поштівками. Наприклад такою:

За Собором починається монументальний радянський Харків, про що говорить назва провулку та станції метро: Радянська. Провулок:

що виводить нас на велику площу - площу Конституціі:

Московський проспект:

Площа забудована монументальними спорудами (слово "монументальний" найкраще може передати архітектуру центру Харкова, синоніми тут підібрати важко).

Будинок Харківської міської ради. П'ятиповерхова споруда для міської думи стояла на цьому місці вже у 1886 р, потім у 31-32 році її реконструювали. Те, що ми бачимо зараз - результат післявоєнного відновлення та перебудови у 1947-54 рр. На кутовій вежі будинку видно герб УРСР:

Вигляд з Московського проспекту. У 50-ті радянським громадянам Харків мав здаватись містом хмарочосів. І це ще не найвищі будівлі. 

Вище ось тут  - відомий Будинок зі шпилем. Ліворуч - Палац Праці (колишній прибутковий будинок, 1916 р., арх. Претро):

Палац Праці (як і більшість будинків у центрі, повністю в об'єктив його захопити неможливо, хіба що з літака):

Тут починається площа Рози Люксембург, теж висока та монументальна.
Готель "Асторія" та колишній Купецький банк (1910-1913). Споруда у стилі північного модерну, один з авторів - відомий російський та шведський архітектор - Лідваль. Один його будинок зберігся і на Хрещатику у Києві. Будинок порядно зіпсований вивісками та кондиціонерами.

Повертаємось на пл. Конституції, яка на канонічних знімках виглядає так:

До речі, весь новий громадський транспорт Харкова має однаковий зеленик колір - як ось цей бус. Це стосується всіх нових великих автобусів і тролейбусів у місті. 

Вже згадана станція метро "Радянська":

Ось така вона під землею (перепрошую за нечіткий знімок, фотографував швидко, щоб запобігти "приємної" зустрічі з тьотками, що стережуть метро. Не дивлячись на останні рішення партії, я не певен, що в Харківському метро можна фотографувати, можливо тьотки ще не в курсі, що можна):

Окреме слово про метро. Воно досить розгалужене, має три лінії, що перетинаються у центрі і утворюють три пересадочні вузли: за стандартною схемою, як у Києві або Празі. Інтер'єри не позбавлені оригінальності. Незвичними здалися переходи на станціях - дуже довгі. Нагадує Париж,  де треба довго йти заплутаними коридорами, підніматись, спускатись, повертати, щоб потрапити з однієї станціі на іншу. Щось подібне і у Харкові. Потяги ходять не так часто, як у Києві, точно не кожні півтори хвилини. Проїзд коштує 2 гривні. Жетони можна придбати в автоматах. Вони більш прогресивні, ніж у Києві, бо приймають будь-які номінали, а не лише 2 та 10 гривень. Турнікети теж більш сучасні, ніж у столиці. 

З незвичного. На станціі "Держпром", прямо у підземному вестибюлі стоять столи для гри у шахи, які активно використовуються місцевими пенсіонерами. На іншій станціі бачив макет проекту парку, що виставлений там для громадського обговорення. 

Йдемо далі. Головна вулиця Харкова - вулиця Сумська. Вона не найширша і не найвища, але вона головна. По ній від площі Конституції ми рухаємось до головної мети будь-якого обізнаного туриста - до Держпрому.

Сумська:

 Філія Національного банку у стилі флорентійського палаццо:

Проте Харківська опера не вирізняється елегантністю стилю - вона просто величезна, але аж ніяк не велична. В ній два зали і будували її 20 років - з 1970 до 1990:

Ну і як же ж без нього - фонтан дзеркарьний струмінь (1947 р) - навпроти Опери. Вважається одним із символів Харкова, хоча, особисто я не розумію, що в ньому особливого. Для пристойності - зфотографував:

Вище по Сумській ще одна площа - перед монументом Шевченка (1935 р):

Характерно, що у поруч з героями поем Шевченка (Катерина, гайдамаки, запорожці), у підніжжя монумента встановлені революціонери, шахтарі та колгоспники. Про них-то Кобзар хіба писав? Але монумент все одно гарний, не нагадує ті штамповані, що стоять у нас по усім містам, містечкам та селам. А червоноармійці та колгоспники -  то щоб скульптора не розстріляли (див. рік побудови). 

 І нарешті з вулиці Сумської відкривається перспектива на найбільшу площу Європи (принаймні так всі кажуть) - площу Свободи:

цікаво, що площа майже повністью вимощена бруківкою, асфальт вкриває лише невеличку смугу, по якій рухається транспорт.

Як раз відбувалась якась репетиція, і тренер з матюгальником вигукував на всю площу щось у стилі Допи, у якого "текст якось по-дебільному написаний". 

Фасади у стилі сталіансу закриті величезними рекламними плакатами - ще трохи грошей та прогресу, буде як на Таймс-сквер або на Пікаділі-серкус, де за рекламою фасадів не видно взагалі. 

Площа виглядає порожньою.

Якби не Линін, що радить пити Кока-колу (нагадало фільм "Good Bye, Lenin"), то взагалі б жодної живої душі не було:

З боку Сумської на площу виходить Обласна адміністрація  - приклад монументального стилю 50х років. 

Колись на місці цього будинку була конструктивістська споруда і площа називалась іменем Дзержинського:

З протилежного вул Сумській краю, ансамбль площі формується спорудами Університету та Держпрому (російською Госпром, який зараз всі чомусь називають ГАЗпром. Очевидно це наслідки "газової війни" з Росією).

Трохи історії. Держпром (міністерство державної промисловості) збудовано між 1926 та 1928 роком. Це 13-поверхова споруда у стилі конструктивізм, що мала уособлювати здобутки молодої радянської держави. Очевидно здобутки були, бо будова вразила навіть західних гостей: Теодора Драйзера та Анрі Барбюса, що співчували більшовикам. Зараз Держпром внесено до попереднього списку ЮНЕСКО. До головного він не потрапив через склопакети  - ними замінено усі автентичні віконні системи. 

Вивіска на одному з під'їздів: тут можна прочитати все, що завгодно...

Переходи між корпусами на рівні 5 та 6го поверху:

Непарадний бік не менш маштабний:

Держпром при повному місяці (хтось ще працює навіть):

Так було у 20х роках:

По обидва боки від Держпрому знаходяться корпуси Харківського університету, не менш монументальні, але перебудовані після війни. За загальною ідеологією вони конструктивістські, але за декором - це вже сталіанс:

а було так (знову ці стильні прибиральники у кашкетах французьких поліцейських):

Наукова дискусія під колонами Університету:

І Університет на протилежному боці площі:

Нічний погляд на майдан Свободи:

Конструктивізм у Харкові не обмежується Держпромом, хоча це й і найяскравіший його приклад. 

Менш маштабна, але, як на мене, не менш цікава споруда це колишній поштамт на площі перед вокзалом (арх. Мордвінов):

АТС (1930-32, арх Фролов):

На цьому моя подорож Харковом закінчувалась. Я був там лише один вікенд, і цього, очевидно, замало, щоб побачити все, що варто побачити (я так і не дійшов до Палацу залізничників - ще одного хрестоматійного прикладу конструктивізму). Але треба завжди щось залишати на наступний раз.

Загальне враження від міста: монументальність та інтелігентність. Можливо це через серпневий застій та відпустки, але Харквів здається спокійним та доглянутим містом. Ще склалося враження, що там менше магазинів та всіляких кафе та ресторанів у центрі, ніж у Києві, чи навіть у Дніпрі. Або я не знав, де треба шукати. 

Невелика пригода чекала мене при від'їзді. На харківському вокзалі, не дивлячись на його чималий розмір та, знову ж таки, монументальність інтер'єрів:

не було жодного табло прибуття/відправлення потягів. Воно, здається, в принципі існує (ось та тумбочка у центрі), але воно не працює. Незважаючи на цей явний прорахунок, довідка бере гроші з пасажирів, які у паніці носяться по вокзалу у пошуках чи то табло, чи то свого потяга. Тож, за 3 гривні вам скажуть, що ваш потяг стоїть на такому-то пероні. 

Як потім з'ясувалося, вже у вагоні, що табло є, і воно функціонує, але шукати його треба на ПЛОЩІ перед вокзалом! 

На такий, трохи панічній ноті, бо я ледь не спізнився, я залишив Харків. Вже у Дніпрі, на одному з приміських вокзалів ми проїхали повз потяг, навантажений танками. Привіт із столиці танків, літаків, фізиків і просто велетнів!